ЩОДЕННИК

Скільки пам’ятаю, він завжди зустрічає мене щирою радістю. Повертаючись із далеких доріг, я бачу, який він щасливий від того, що врешті діждався. Просто привітаюся з ним: привіт. А потім загляну йому в очі — у них побачу непідкупну радість. Як завжди, пригощу його чимось смачненьким, припасеним заздалегідь саме для нього. Він iз вдячністю лизне мене за носа. Я буду мружитись і вдавано ображатися, а йому від того ніби стане ще веселіше.

Іноді, коли на душу налягає смуток-зажура, я розповідаю йому всю свою біду. Він не відповість мені нічого. Знаю, ніколи моєї сповіді теж ніхто не дізнається від нього.

Дякую йому за нашу дружбу, що ніколи не зрадив, не образив. Врешті, і я його теж. Адже ми справжні друзі. Я і мій маленький пекінес. У нього й ім’я таке — Дружок. Дещо собаче, але таке потрібне людям. І в радості, і в біді.