ЩОДЕННИК

Якось, зібравшись на вечірні посиденьки біля будинку, завели мову про домашніх улюбленців. Мій сусід з гордістю повідомив, що їхній Мурці вже сімдесят п’ять років. У всіх, звичайно, на вустах повисло здивоване: «Невже коти стільки живуть?» Поважний Василь Степанович таки діждався, допоки наші жіночі голови дотумкувалися здогадками про справжній вік кішки. А потім, ніби тільки-но прочитав про це в одному з центральних часописів, повідомив: «Так, так, са-ме сімдесят п’ять. У всіх котів рік життя вважається довжиною в п’ять звичайних — людських. А в собак і того більше — цілих шість. Такий коефіцієнт учені відкрили».

Кожен з нас почав пригадувати таблицю множення, аби вирахувати, в якому віці перебувають наші чотириногі домочадці, а мені ніби іншу тему дали — а який же коефіцієнт можна застосувати до нашого, людського і досить часто нелюдського життя з його негараздами і недостачами, душевними втратами, стресами, турботами та ще багато з чим досить шкідливим і досить нелюдським?..

Запитала про це всезнаючого Василя Степановича. А він лише плечима знизав: «Про це вчені нічого не кажуть».