ЩОДЕННИК

Уже після новорічних свят на сільській дорозі зустрів свого знайомого — старий Вовк (це достеменно його прізвище) чимчикував у сусіднє село. Зупинилися, привіталися. Ось, каже, поспішаю у тамтешній крамниці хліба взяти, бо до нас його не завозять. А перед Новим роком, бідкається, пенсіонерам взагалі більше однієї хлібини не давали ні в оплату паїв, ні за гроші. Мовляв, голова місцевого приватно- орендного підприємства наказав, щоб тільки працюючим у господарстві бухінців тих давали скільки їм треба, тому що виробники не дуже охоче везуть хліб до села. До речі, старому Вовку десь під 80 років, пройшов війну, був поранений, має бойові нагороди, і за всіма законами він має право на пільгове забезпечення. Проте, право на зайву хлібину перед святом (це вже з розповіді ветерана) той відвоював тільки вчинивши скандал у крамниці — матюків там старий не шкодував, — а потім самому голові.

— Якби моя воля, — це Вовк казав вже мені, — то натиснув би якусь кнопку, щоб повернути все назад і висадити у повітря центральну владу.

...Про тонкощі політичної ситуації ми з ним поговорити не встигли — він дуже поспішав. По хліб насущний.