ЩОДЕННИК

Вона більше не читає листів від колишніх знайомих. Та й та, колишня «паралельна» любов її (теж, до речі, колишнього) чоловіка, більше не нагадує про себе. А ті послання, що були написані їй, ще заміжній, і досі лежать в кімнаті на столі. Не акуратним стосиком, а так — в безладді. Вже пожовклі від часу й сонця, яке іноді безсоромно бродить рівними рядками «його коханки». Та ще часом вітер (о, той веселий блудник!) перечитує списані сторінки, а прочитавши, кидає їх долу. Помережані дрібними літерами папірці ще мить кружляють у повітрі, а потім м’яко стеляться поруч столу. Так і лежать читані- перечитані німими свідками усіх подій.

Вона заходить в кімнату, звично починає збирати сторінки. Погляд вихоплює із загального плетива букв: «Ми зустрічалися вчора», «Я впевнена — він кохає мене», «Хочу бути з ним»…

Вона більше не читає листів від колишньої суперниці. Навіщо втрачати час на те, чого не повернеш?