ЩОДЕННИК

Радіостанції зараз поділяються на дві категорії: музичні і колишні урядові станції. Ну, музичні станції мало відрізняються одна від одної, а ось державні... Їх варто послухати: багато корисних думок можна почути. Слава нашим торговим представникам!!! Вони зуміли продати партію української сільськогосподарської техніки до таких країн, як Бамбарбія і Кергуду, на чиїх пісках навіть кактуси росли якось мляво. Це ж чудово, що ми зібрали величезну кількість тонн зерна з кожного гектара трави! А дехто навіть встиг домовитися про продаж його в капіталістичні країни, що голодують. І правильно, чого з ним тут морочитися — на ці гроші можна закуповувати готовий хліб тривалого зберігання у вакуумній упаковці.

А з яким захватом нам підносять радісну звістку про те, що в селі Дрібні Пасочки щасливо опоросилась свиня за кличкою Борька, яка привела у світ ще чотирнадцять потенційних трупів! І тут же дають інтерв’ю із знатною дояркою Степанидою, що приймала пологи, хрещеним батьком сімейства — знатним меліоратором Тимофієм і самою Борькою, які дружно обіцяють країні і надалі розводити більше свинства. Чому нас примушують перебільшено радіти якійсь дрібниці і забувати, що не підвищиться статус держави, якщо вона випередить весь інший світ з випуску часникодавилень зі сплаву алюмінію, що призначався для корпусів літаків? Гаразд, про державу — або нічого, або — добре, тим більше, що так і виходить: одним — нічого, іншим — добре. А ось про нас... Оскільки ми держави не становимо за винятком періоду виборів (та й то носимо якусь неукраїнську назву «електорат»), то про нас і думають в першу чергу (див. вище —«нічого»). А шкода: така хороша країна. Принаймні, могла б нею стати.