ЩОДЕННИК

Тепер усе зовсім не таке, як у дитинстві. Не така зелена й шовковиста трава, бо зовсім не маю часу, аби покотитися нею, схрестивши руки на грудях. Не такі смачні й солодкі цукерки, бо не пригощає вже мене ними мій батько. Не такі довгі й безтурботні дні, бо кожна година, ба! — навіть хвилина, наповнена тривогою і неспокоєм за стареньку матір і ще зовсім безпорадних дітей. Не таке тепле й лагідне сонце, бо вже хилиться воно ген до виднокраю. Навіть небо вже не таке блакитне, бо дивимося в нього щодалі вицвілими очима. Не така широка й довга рідна вулиця, бо доля розкидала нас по далеких світах, і там ми хочемо вільно йти широким шляхом, а не ступати боязко польовою стежиною.

Тепер усе зовсім не таке, як колись у дитинстві. Навіть птахи вже співають по-іншому. А зозуля все менше кує...