ЩОДЕННИК

На днях стріла давно знайому. Розговорилися. «Знаєш, рік тому зустрілася з циганкою. Ніколи не вірила тим, хто пророчить майбутнє. Навіть чомусь їх боюся. Мабуть, тому, що нічого доброго вони мені не кажуть. Але ця мені навіть сподобалася. Вона сказала, що я врешті стану щасливою: знайду пристойну роботу, буду отримувати добру зарплатню, влаштую своє життя, зустріну свого єдиного, якому присвячу все своє життя. І ще вона сказала, що все погане залишиться в минулому і буде на майбутнє, як наука. І досі не знаю, чи вірити їй?» У мене перед очима враз пробігла вся хроніка її життя. Дійсно, вона ніби останнім часом тільки й почала жити — влаштувалася на роботу, одружилася з хорошим чоловіком, отримала спокій і рівновагу. Навіть неозброєним оком видно — стала щасливою.

...Ще раз поглянувши на її елегентну зачіску, щасливу усмішку і блиск в очах, відповідаю на її «Чи вірити?»: «Вір. Як же жити без віри?»