ЩОДЕННИК

Тиха жінка із сусіднього під’їзду оживає, оповідаючи слухачкам на лавці, які «пасуть» у дворі своїх галасливих онуків, що ось приїде дочка з Італії, привезе долари, вийде заміж і житимуть вони разом у її двокімнатній квартирі на заздрість усім. А перед цим гарний ремонт зроблять...

Приходить сюди кожного надвечір’я, коли вже повіє прохолодою. У їхньому під’їзді теж є лавки, але ніхто не присяде поруч: усім ніколи. А роботи ж ніби не мають.

Уже вкотре оповідає одне і те ж. Тітки слухають мовчки, лиш зрідка котрась для годиться спитає, які новини від «малої». Час від часу телефонує до сусідів, ті кличуть її, і тоді довгенько розмовляють. Господар телефону не перебиває: розмову оплачено «звідти». Тітки, либонь, прислухалися б, про що вони говорять, та жодна не мала такої оказії.

Жінка знову розказує, як-то вони заживуть. А дочка все не їде. Вже три роки 30-річна «мала» десь там, у далекій Брешії, куховаркою і прислугою на віллі у старшої пані, й не тягне її додому, у цей двір...