ЩОДЕННИК

«А ми п’ємо воду тільки з бюветів», — сказала мені моя тітка, сім’я якої живе на Рибальському острові. І моя подруга мені дивувалась: «Як, воду з крану, та ти що?! Ні — тільки джерельну?!» Я з цим не сперечалася, хоч і не раз чула суперечливі думки стосовно якості обслуговування бюветною водою.

А днями: прийшов мій співробітник і обурено почав розповідати, що дома в них вода з крана має настільки неприємний запах, а простіше кажучи — смердить, що вони навіть крани відкривати не хочуть, лише бюветною користуються. Та виявилося, що й тут не без проблем, поряд iз їхнiм будинком бюветів — три. Так ось: в одному з них воду пити просто неможливо, а біля іншого — на вулиці Новомостицькій вже третій тиждень, як з колонки зірвало кран, і вода тече прямісінько до каналізації. Чиста джерельна вода! Виявляєте, скільки її вже там за три тижні опинилося!

Мій співрозмовник спробував звернутися до комунальних служб, телефони яких наведені, тут же, на стенді — а реакції аж ніякої. Виходить — громадяни мають лише паперові права на якісне обслуговування, якщо мають взагалі. Готуючи матеріал про «бюветний» вид послуг, я зв’язалася з деякими екологічними організаціями і була, щиро кажучи, здивована тим, що досі не існує правил, або іншого державного нормативного документа щодо утримання бюветів та поводження з ними. Уявляєте?! А у Києві, та й по всій Україні, вже працюють сотні, цих споруд!

А яких правил мають дотримуватися споживачі? Чи можуть люди умиватися, митися на території бювету? Чи можна мити машину у 5 метрах від бювету, набираючи з нього для цього воду. Погодьтеся, такі картини ми можемо бачити ледь не щодня. Як часто має контролюватися якість води в бюветі? Чи повинна ця інформація доводитися до громадян? Якщо так, то ким і як? Хто за це відповідає?

А допоки прийнятної альтернативи отримати більш чисту (?) воду немає, отже, — вимушені вірити у чесність тих, хто запевняє, що вона якісна і її якість контролюється. Смачного вам.