ЩОДЕННИК

Товариш-угорець зайнявся бізнесом.

Коли не прийду — мінеральну воду п’є.

І кругом нього — блоки цієї структуризованої рідини скрізь стоять, як міліціонери біля пійманого громадянина з підозріло великими грошима в кишенях... А спека на вулиці страшна. Онде один дядько дихнув горілкою — спалахнуло. Сердешний перетворився на дракона.

— І мені б мінералочки, — натякаю, щоб він виявив гостинність.

— Бери, скільки хочеш! — широким жестом показує на блоки, як Президент на фракції.

Я радію і починаю складати пляшки в сумку.

— ...За гривню пляшка, — продовжує він.

Я викладаю пляшки назад. Бо в Закарпатті тратять гроші на ліквідацію наслідків повені, та не бідності окремих громадян, котрі погасають просто неба в божественній наготі.

— Бери хоч каміон! — агітує угорець.

— А граммiв двісті даси, може, випити?

— Ні, не дам, — монотонно відказує він. — Ринкова економіка. Я продаю — то тільки я і можу пити безплатно. Займися торгівлею — і пий.

...Колись гріхом вважалося, коли води не давали напитись, а зараз — ринок.