ЩОДЕННИК

Лабораторія, де я працюю, знаходиться на околиці міста. Коли підходиш до вікна, відкривається простір і милує око ландшафт. Таке розташування можна назвати вдалим, бо з вікон наших помешкань-«хмарочосів» зазвичай можна побачити помийну яму, перериту дорогу або вікна тих, хто теж намагається щось побачити. Праворуч знаходиться кінцева зупинка, до якої іноді під’їздять приміські автобуси. Дратуватись починаєш тоді, коли з них починають вивалюватись організми начебто міського походження, які за плечем тримають великий рюкзак, в одній руці лопату, а в другій — мініатюрний транспортний засіб. Штурм приміського транспорту виглядає теж непрофесійно і ще більш жахливо. Цих істот можна відрізнити від іншої маси і тоді, коли їдеш в міському тролейбусі. Вони штовхаються, брутально лаються і відтоптують ноги. Не всі, звичайно. Є ті, хто просто випадково потрапив до міста, коли мріяв про морозиво, воду «з бульбашками», кіно та міську прописку.

Треба визначатись. Людині, що спить і бачить лопату та хатинку зі ставком, слід дати трактор, кілька гектарів і кредити. І хай вона своєю працею доводить, що саме це — предмет її фанатизму! Тому ж, хто захоплюється програмуванням чи хімією, треба подарувати комп’ютер або набір мензурок та залишити в місті. Бо і селян «професійні» фазендейро задовбали своєю ручною працею і дилетантством!

Ви уявляєте, що б було, якби раптом всі почали займатися всім? Ви можете собі уявити Ейнштейна з граблями в руках серед купи гною? Я не можу, навіть якщо по-філософськи підійти до його теорії, якої в такому разі могло просто не бути. Ви хочете, щоб ваша дитина розбила комп’ютер через те, що його зібрав тракторист у підвалі? Я не хочу!

Кожна людина має займатись тим, чим вона захоплюється. В такому разі вона буде творити, вкладаючи в роботу свої емоції і почуття, а не виконувати щось тупо і механічно! В такому разі суспільство стане саме суспільством, а не товариством з необмеженою безвідповідальністю. Люди стануть людьми, а країна буде мати велике майбутнє!