ЩОДЕННИК

Я просто обожнюю квіти. Будь-які: ромашки, лілеї, троянди, грицики, тюльпани, орхідеї, хризантеми, півники, фіалки, навіть кактуси (а, втім, чому навіть?). Вони вносять в життя свято, власне, вони і є — свято... Жити з квітами, жити в квітах. Дарувати квіти без приводу і дати. Дарувати собі й іншим. Один мій знайомий якось розповідав, як подарував квіти незнайомці. Просто так. «Дивак», — скаже хтось, «Так не буває», — підхопить інший. Можливо, проте саме це «не буває» і є те, що вносить в наше життя щось нове і неповторне, «живе».

Пам’ятаю, маленькою, повертаючись додому з танцювального гуртка, на гроші, виділені мені вдома на кишенькові трати, я часто купувала троянди. Я дарувала їх мамі. Вона супилась, крізь посмішку, нібито гримала через таку «зайву» трату, проте я бачила, що їй приємно.

Минули роки. Тепер у нас на дачі чимало троянд (більшістю вирощені саме руками мами), навіть тих, про які я колись мріяла, на які задивлялася. Однак не можу байдуже пройти повз кошики з квітами. Все частіше мене спокушають прості польові красуні: люпин, ромашки, волошки, півники, дзвоники. Ось і днями не втрималась…

Тримаю в руках букет, квіти в якому не вишикувані в ряд, як в модних квіткових магазинах, не мають якоїсь строгої послідовності, проте мають неабияку перевагу перед всіма іншими, бо пахнуть луками, травою: свіжоскошеним сіном, вони пахнуть дитинством. Справжній, живий, тендітний — він просто п’янить своїм ароматом. Отже, сьогодні у мене свято!