ЩОДЕННИК

Я заснув і почув репортаж:

«У нас — велика радість! — піднесено говорив дівочий голос, — головний редактор газети «Гуцул-таймс» Василь Шнуріо повернувся переможцем із першості світу з безконтактного корейського карате в Пхеньяні. Невдовзі він вирушає... вирушає... Друзі, ми хотіли зробити паузу для реклами нової партії довгого рису на ужгородському П’яному базарі, але його, як виявилося, вже придбав звитяжець Василь Шнуріо. Бо вирушає він у Японію на грандіозний чемпіонат із боротьби сумо. Наш земляк малий на зріст, чимало суперників переважають його у вазі й лік іде не на кілограми, а центнери, але Василь, цей невгамовний Василь, уже зумів зробити улесливі інтерв’ю в «Гуцул-таймс» зі всіма японськими спортивними функціонерами, обпоїв їх свалявською сливовицею і перемога буде за ним... Як це добре — вміти брехати. Ця національна риса поставила в тупик навіть мудру Японію!»

Я прокинувся і згадав, що маю зробити репортаж із ковбасного цеху за 5 кг ковбаси. «Доведеться, мабуть, ще раз збрехати», — подумав.