ЩОДЕННИК

Починає долати втома від безплідних пошуків позитивного героя. Такого собі сучасного рицаря без страху і докору, з котрим не гріх і у розвідку піти. Тільки-но уподобаєш відповідну кандидатуру на цю вакантну посаду, як тут же з’являється обізнане джерело зі своєю черговою ложкою дьогтю. Від чого вмить тьмяніє світлий образ мого обранця. Та що там тьмяніє! Добре, коли б йшлося про окремі недоліки, які є продовженням наших достоїнств. Але якщо вірити джерелу, то за героєм давно вже тюремна камера плаче. До того ж джерело це за вбивчою силою порівняне з відомою рушницею, котра за законами жанру повинна таки вистрілити у кінці театрального дійства...

Отже, постріл пролунав, пробудивши у мені дрімаючі передчуття. Стало страшно від думки, що «мій герой «у бур’яні неживий лежить». Не інакше як вполювали чергову мою мрію і надію...

А «герой» залишився цілим і неушкодженим. Ще і висловився у тому значенні, що плювати він хотів на цю рушницю. Цілком за законами вітчизняного жанру.