ЩОДЕННИК

Бабця йшла повільно, ледь волочачи ноги. У руках несла невеличке відерце з нарцисами і тюльпанами, і ще — букет квітучої сакури, на продаж. Квіти вже почали потроху в’янути і чомусь прикро було думати, що поки бабця дочовгає до базару, її «товар» зовсім втратить вигляд. Не знаю, що примусило мене наздогнати її і купити все: обійшлося в якихось 5 гривень. Вона подивилася на мене спочатку недовірливо, а потім попрямувала потихеньку до хлібного магазину.

На роботі: моя сусідка по кабінету, побачивши букет, багатозначно сказала: «О!». На це я, звісно, таємничо усміхнулася. А потім квіти продовжували в’янути, а я дивилася на них, і мене увесь день не полишала думка: який безжальний до всіх нас час!