ЩОДЕННИК

На вулиці Гагаріна в Ужгороді є видавництво, а навпроти — поліклініка, яку я зазвичай не помічаю. Але щось у вусі занадто часто почало дзвеніти — помітив.

— Добрий день!

А там дві жіночки так недобре дивляться.

— До нас треба йти з талонами! — голосно кажуть.

— Які можуть бути талони на щастя? — запитую я. — Мені б вас тільки побачити і не потрібно ніяких талонів. Я раніше просто не розумів, чому мене так тягнуло сюди. Йду у видавництво, а ноги самі сюди так і завертають. Тепер побачив вас і знаю чому! Бо тут ви. Біотоки мене не обманули.

Жіночки збентежено починають сміятися, садовлять мене, оглядають, роблять із вухами ніжні процедури.

— Такої людини за останні роки ще не приходило, — розчулено сказала одна, коли я виходив. — Усе якісь хворі.