ЩОДЕННИК

Нечасто мені до рук потрапляють ласощі, які наштовхували б на роздуми щодо способу їх споживання. Здавалося б: ні форми особливої, ні тобі прикрас, ні шоколаду. Таке собі кругленьке, пласкеньке, на дотик шершаве — цукром поцяцьковане. Дешевенький пундик — думаєш, на смак, певно, як тирса. Вкусив, розтер щелепами на порошок і зачудувався присмаком печеного толокна з ваніллю. Гм, непоганий букет, ану ще… Смакуєш таким чином доти, доки мисочка не спорожніє і приходиш до тями тоді, як вважаєш, що вже набрався достатньо досвіду зі споживання печива. Мабуть, це було печиво прозріння, коли в такий спосіб розкрило всю таємницю смаку борошна. Задля остаточного закріплення щойно здобутого знання до рук проситься останній ласенький кружечок. По хвилі, відкусивши й прожувавши, починаєш творити дійство пізнання смаку. Для цього, не ковтаючи тепленьку кашку, потрібно на мить затамувати подих, і, видихнувши, заповнитися пречудовим духмяним ароматом.