ЩОДЕННИК

Ця історія мені видалася такою ж абсурдною, як сніг серед літа в Єгипті, живі орхідеї під Ханти-Мансійськом та походження людини від мавпи разом узяте. Чоловік прийшов до бібліотеки, щоб узяти книжки для читання. Інколи ж треба щось почитати. Перед тим мій знайомий був у книгозбірні років п’ятнадцять тому — читав Іоанна Златоуста у Лаврській бібліотеці, тоді такi речі більше ніде було дістати. Загалом, не частий гість у подібних закладах; вважав їх грандіозним скопищем мертвих текстів, пилу та казна-чого, що явно не притягувало його уваги. Книжки ж мав звичку купувати, інколи друзі дарували. Отож, прийшов та й просить його записати, щоб взяти-таки отих зшитків. Йому й кажуть: «Ні! У вас немає вищої освіти…» Почав було з’ясовувати таку очевидну нісенітницю — нема освіти, то й книжок не треба? — погрозили викликати міліцію. Чоловік, правда, трохи експресивний, почав гарячкувати — де керівництво? Але ж бібліотека не яка- небудь, а одна з «центральних» та «наукових», висока така й сіра. Ніякого результату… І напевне, забулося б, гайнувши поза увагою, якби не маленька деталь: той чоловік був одним з останніх в часі лауреатів Національної премії ім. Т. Шевченка у галузі літератури. Його книжки теж були у тій бібліотеці.

І ставляться в один ряд — колгоспне безпаспортне рабство, партійні спецрозподільники, пенітенціарний режим входу в парламент, черги на квартири й громадський транспорт, умови користування бібліотекою. Нормальність тільки через бій — результат через чужі голови.