ЩОДЕННИК

У центрі старого Ужгорода на вулиці Корзо, як правило, зустрічаються два такі собі місцеві велетні духу. Здоровкаються чинно.

– О, читав-читав... Ви – геній!

– Не ображайте, прошу вас. Якщо хтось і геній – це тільки ви.

– Ні, ви!

– Ні, ви!

– А чули про того Дідуха?

– А що про нього слухати? Він – не геній.

– Ви попали в «яблучко». Не тільки не геній, а бридка потвора.

– Паскуда!

– Гнида!..

– А ви – геній!

– Ні, то ви геній, і я зобов’язаний вас запросити на каву.

– Це я зобов’язаний.

– Ну, тоді, щоби не сваритися, йдемо в кафе і купимо кожен собі по каві.

Купують. П’ють. Цілуються.

Розходяться в різні боки набережною Ужа.

«А він не геній, а паскуда», – впевнено думає один.

Другий думає те саме.

Через це вони – однодумці.