ЩОДЕННИК

У тролейбусі, що котився вулицями Житомира, кремезний чолов’яга років 35 вів розмову із знайомим кондуктором: «Ось їду до штабу соціалістів, хочу узнати, що вони пропонують народові, що пишуть про своїх суперників. У мене сьогодні є вільних півдня, – вів далі здоровань, – і я вирішив поїздити по партійних офісах, вже побував в півдесятка з них. Ось (показує співбесідниці стос листівок і газет) набрав матеріалів, почитаю, почитаю, подивлюсь, хто чого вартий. Бо тільки перед виборами можна узнати правду про політиків, і то від їхніх опонентів». Тут кондуктор не витримала: «І де це ти все будеш зберігати?» Чоловік із відповіддю не забарився: «Та ніде. Почитаю і здам на приймальний пункт макулатури. На пиво вистачить».

А я подумав, добре, що хоч перед виборами найбільш допитливі з наших громадян починають шукати офіси партійних осередків і пробують самотужки розібратися в політичних розкладах. І пропагандистській літературі цей житомирянин, як на мене, придумав не найгірше застосування, оскільки часто такі матеріали чекає ще менш почесна доля. Бо зберігають її довше хіба що спеціальні органи і служби, а також професійні політологи і подекуди — журналісти. А так пересічний виборець хоч зайву пляшку пива вип’є.