ЩОДЕННИК

Йому було 29. Він звично продовжував своє «холостяцьке» життя. З жінками не особливо церемонився, а тому й великою увагою в них не користувався. На закиди друзів:«Коли ж ти вже нарешті одружишся?», відповідав, жартуючи: «Що я вам поганого зробив?» Так він відповів і мені ще рік тому. Зніяковівши, я перевела розмову на іншу тему...

А ось нещодавно зустрічаю його вже з жінкою і дитячим візком для близнюків. Овва! Оце так «холостяк»! Запитую: «Що ж так кардинально вплинуло на тебе?» Щасливо й водночас загадково усміхаючись, відповідає: «Настав, нарешті, й мій час. Виявляється, у кожного буває свій час. Тільки хтось просто проходить повз нього й не помічає, хтось потримає його недовго та й випускає, а хтось і зовсім, буває, не діждеться. Я от діждав і всім того бажаю». Я ще довго дивилася їм услід, а в голові дзвеніло: «Настав мій час... Усім бажаю».