ЩОДЕННИК

Усе життя — суцільний «секонд хенд». Носимо одяг із чужого плеча, їмо «гуманітарні» макарони, кохаємо тих, кого хтось уже кохав, думаємо про те, що нам нав’язує телевізор; зрештою, навіть дивимося на світ не своїми очима, а чужими — журналістів, політиків, а то й відвертих пройдисвітів…

Отож, сьогодні я вбираюся в шикарну сукню (якась примхлива німкеня одягала її на черговий уїк-енд років вісім тому), вкидаю до рота черствого хот-дога (донька принесла вчора зі школи) і йду на побачення до одруженого чоловіка. На сходовому майданчику кидаю сусідці звичне: «Привіт. Як справи?». Вибігаю на вулицю, зиркаю на годинника — запізнююся! Стрибаю на ходу в автобус…

А навколо така розкішна осінь! Хто-хто, а вона явно не з «чужого плеча». Неповторна, як завжди.