ЩОДЕННИК

...Тиші не було місця. Голоси людей зливалися в єдиний гул, що нагадував рій бджіл. Електричка рухалася вперед. Серед цього шуму чітко чувся дитячий голос. Дитина задавала питання, які примушували на тривалий час замовкати її співрозмовника.

Я мимоволі звернула увагу на людину з великим життєвим досвідом: про це свідчили густа білосніжна шевелюра і обличчя, щедро всіяне мережею зморщок, що врізалися в його загрубілу шкіру і нагадували павутину, виткану не одним десятиріччям. Вицвілі очі старого вдивлялися в далечінь, немов намагалися віднайти відповіді на питання, що були виголошенi, очевидно, внуком з великими волошковими очима, який з цікавістю розглядав вид, що відкривався з вікна вагона.

... — Звідки все це взялося? — не замовкала дитина. Після тривалого мовчання, почулася відповідь: «Виросло».

— З чого? — не заспокоювалась вона.

— Із зерен.

— А де взялися ці зерна?

— Виросли і дозріли на деревах.

Після цього діалогу знову прозвучало запитання трохи обуреної дитини: «Ну, а де взялося це все?»

Старий занурився у роздуми, не знаходячи відповіді, а дитина знову щось запитувала, намагаючись розгадати секрети світобудови.