ЩОДЕННИК

Не факт, що «людський вимір» єдиний і неподільний. Та він ще й як ділиться! Скажімо, на дорослу та дитячу складові, кожну зі своїм світовідчуттям та світорозумінням. Їх щоденне зіткнення не завжди відзначене бажаною взаємністю та гармонією.

Дитячі проблеми з дзвіниці дорослого зрілого егоїзму й не проблеми зовсім. Iз роками забувається гострота власних переживань у ніжному віці. Особливо, коли у тебе було щось не так, як у інших — везучих, благополучних...

Мої вільні роздуми на вічну тему перериває браве хлопченя при погонах, ремені й кашкеті з кокардою. Як військовий військовому задає мені професійне запитання, котре явно виходить за рамки дошкільного «лікбезу» та початкового всенавчу. (Того й гляди, спитає про нову оборонну доктрину, в якій я, признатися, не дуже грамотний).

Схоже, виправдовую надії юного створіння на серйозну бесіду, не затьмарену поблажливими посмішками дорослого співрозмовника. Хоч коштувало це мені величезних зусиль...

А про що мрії юного співрозмовника? Ну, зрозуміло, про романтику ратної служби та скромний генеральський чин. (Поки не про ринкові подвиги та валютні успіхи). А звідки погони, кашкет та інші відзнаки? Батько, мабуть, подарував?

Після тривалої паузи: «Подарував». (Знову пауза). Тільки я не знаю, батько це чи не батько».