ЩОДЕННИК

Чудовий час року... І на організованих, і на стихійних ринках, у переходах і просто на тротуарах активно торгують полуницею. Яскравою, запашною. Ціни, щоправда, як завжди кусаються, але бажання поласувати нею долає все. Не змогла і я стриматися. Дівчата-продавщиці швидко зважили півкілограма полуниці. Я розрахувалася. Але відійти не поспішала: мою увагу привернув літній чоловік, котрий жалісливим голосом прохав продавців продати йому найдобірнішу полуницю якомога дешевше. Я тихо сказала дівчатам:

— Поступіться, будь ласка. Вам це зарахується.

— Та ми поступаємося! А він хоче ще дешевше. І накуштувався вже...

Я сумно всміхнулася й відійшла. За деякий час зіткнулася з тим же стариком у крамниці «Ковбасний рай». Голос його явно зміцнів, спина розпрямилася. Щойно він викликав жалість. Тепер він виглядав зовсім інакше. Старик купив палицю зовсім недешевої ковбаси, півкіла твердого сиру, півкілограма масла і дві банки рибних консервів. Складаючи покупки в сумку, чоловік обережно поставив згори кульок з полуницями. «Таки виторгував», — подумала я.

А дорогою додому весь час думала, що ж мені довелося спостерігати — хитрість, жадібність чи елементарну неповагу людини до себе й свого віку?

Зупинилася на останньому.