ЩОДЕННИК

На черговій зупинці в трамвай зайшло декілька школяриків. Двоє з них прилаштувалися біля мене. На спині кожного була шкільна сумка-ранець, товщина якої вдвічі перевищувала самого школяра.

Один з них одразу зняв сумку і примостив її біля тильного боку сидіння так, щоб вона не заважала людям, а інший, шукаючи зручного місця, крутився, штовхаючи сумкою людей, що стояли навкруги, а вони притримували сумку руками, щоб вона не подряпала куртки, але мовчали.

Я помітив, що останнім часом стало якось незручно робити зауваження малечі й ми все частіше стаємо свідками «незручної» їхньої поведінки. Я спитав першого школярика: «Чому ти зняв сумку?», на що він відповів, що так його навчила бабуся, бо треба поважати оточуючих людей.

Робити зауваження другому не став. Якщо його навчили прислухатись до думки інших, він щось зрозумів, в іншому випадку — все даремно. Батьки привчають дітей «виживати», тобто бути сильними, агресивними, егоїстичними. Чи розуміють вони, що в першу чергу результати виховання відчують самі?