ЩОДЕННИК

Рейки. Сонячне світло. Бруд на сталевих боках електропоїздів. Гамір великого вокзалу. Скільки я вже надивився на отакі вокзали, на маленькі станції та платформи!.. Проте не я один уже пристосувався до існування (точніше, до виживання, тощо) на них.

Он два голуби. Щойно зупинилася електричка, вони відразу ж сіли на сходинку з того боку, де зараз двері лишилися зачиненими, та й вишукують собі щось поїсти в смітті, перестрибуючи зі сходинок одного вагона на сходинки іншого. Ну просто тобі техогляд! Електричка відходить, вони злітають, та один враз сідає на сходинки першого вагона вже під час руху поїзда і лише тоді залишає його. Техогляд закінчено. А он внизу, на рейках, снують пацюки. Їх ціла зграя. Уф! і голуби серед них ходять собі. І як це вони співіснують так запросто? Ніби то такі протилежні істоти…

Щоправда, чого там дивуватися: я ж он теж співісную якось з протилежними істотами, хоч зовні в нас і є якісь спільні риси… Та це брехня. Що в мене спільного з он тими, скажімо, у сірій формі? Ані статурою не збігаємося, ані шмотками…

Ого! Та вони вже йдуть до мене! Що там я казав? Співіснуємо? Брехав! Все, забираюся!