ЩОДЕННИК

20 липня

У мене таке враження, що почуття до рідного міста в мене змінюватимуться упродовж всього життя. То я обожнюю Євпаторію, то розумію, що багато хто тут просто загниває, і я не терплю натовпів народу. За вчорашній вечір почуття до неї теж мінялися у протилежні сторони. Спочатку мені було просто боляче дивитися на натовпи людей, які ходили біля моря, слухали музику, пили, палили й т.ін. Було таке враження, що моє місто розривають на частини, як голодні тварини накидаються на шматок м’яса. Так, ви можете справедливо заперечити, що ці люди і годують місто. Але однак мені було від цього боляче, і плювати на їхні гроші. Проте коли я стомлений брів додому, то рідне місто постало для мене в інших кольорах. Я подумав, що Євпаторія — це як красива дівчина, яка полишає п’янкий аромат парфумів. Ти неначе намагаєшся її наздогнати, або хоча б насолодитися її запахом, але тобі замало. Євпаторія п’янить своєю завзятістю і веселістю. Я пригадав «Свято, яке завжди з тобою» Хемінгуея, і мені Євпаторія здалася маленьким Парижем. І так добре подумалося: «Адже ось вона — столиця мого щастя, мого дитинства, мій будинок, тут моя краса і мій рід, тому я її люблю». Наївно, як у Лу, але щасливо, як у звичайного жителя нашої країни.