ЩОДЕННИК

Недавно зайшов у гості до свого приятеля, який живе у престижному районі Одеси. Колись у цих будинках мешкала місцева еліта — працівники партійних та радянських органів. Більшість з них уже на пенсії, але тут залишилися їхнi діти, онуки. Чимало квартир перекупили багаті хлопці. Одним словом, публіка тут живе не бідна.

Але на дверях одного з під’їздів я звернув увагу на вивішений список. У ньому п’ять чи шість прізвищ затятих боржників перед комунальними службами. І суми проставлені досить вагомі — до 1500 гривень. Правда, одне прізвище вже викреслено — чи розрахувалися, чи соромно стало.

Згодом перед розрахунковою касою в житловій конторі побачив одного такого мешканця, який вносив плату за лютий 2000 року. Чи не з того він списку?

Тим часом, засоби масової інформації повідомляли, що вже у перших числах березня Одеса вибрала місячну норму споживання газу, і платити нічим. Правда, батареї ще теплі, і вода гаряча є. Мабуть, така наочна агітація все-таки діє.