ЩОДЕННИК

Кожного ранку, коли йду на роботу і спускаюся в метро, проходжу живим коридором. Коридор утворюють в основному немолоді жінки. Якщо придивитися до них, то без великих зусиль можна виділити чотири категорії пенсіонерок. Категорія перша більше за всіх прагне привернути до себе увагу — це бабусі, що просять милостиню. Категорія друга — ті, що торгують дарами своїх підсобних господарств, представлених в невеликих сумочках та відерцях. Категорія третя — також ті, що торгують, але вже різними промисловими товарами: пакетиками, шкарпетками, шоколадками, цигарками. Четверта категорія — найбільш мовчазна та нечисленна. Вони стоять з великими плакатами на грудях. А на плакатах жовтого кольору величезними буквами написано: «ЗОЛОТО, СРІБЛО купимо ДОРОГО». Я ніколи не бачила, щоб бабусі, що просять, зверталися за допомогою до тих, хто готовий дорого купувати дорогоцінні метали. Я ніколи не бачила, щоб тi, хто бажає купити золото, подавали жебракам. І ті, і інші родом з радянського часу, виховані на заповідях Морального кодексу будівника комунізму. Чому ж бабусі в живому коридорі такі різні?