ЩОДЕННИК

Село Красносілка Старокостянтинівського району взяло близько до серця трагедію у Португалії. «Люда почула, що в тій країні впав з мосту туристичний автобус, то вже до самого ранку не заснула», — розповідають у Красносілці.

Отож ще й не світало, коли Люда поїхала до Хмельницького шукати ту фірму, яка відправила її Петра і ще трьох чоловіків із села на заробітки до далекої Португалії. Там, на фірмі, їй відповіли, що інформації про долю відправлених поки що не мають. На жаль, ні з чим повернулася додому молодиця. Наразі з тривогою у серці щодня виглядає листоношу. Кажуть, що звідси листи йдуть не менше місяця.

Красносілка — мале село, якісь три сотні дворів. Одначе не тільки Португалія непокоїть Красносілку. Затамувавши подих, село вслухається у телевізор і радіо, коли говорять про Італію, де працюють красносілські дівчата й молодиці, про Польщу, Словаччину, Туреччину, куди відправилися хлопці й чоловіки аби бодай щось на життя заробити. Навіть про Малайзію знає Красносілка — й десь там загубилася її донька.

Все село вивчило географію світу з того, де його цвіт в’яне. Знає про нещасну наймичку із сусіднього району, яку, як розповідають, застрелив з револьвера господар. Чи то в Італії, чи то в якійсь іншій країні. Купала дитинку, та тут-таки задзвонив телефон. Поки вона бігла до телефона й назад, дитинка захлинулася у тій купелі... Говорять у Красносілці про інші прикрі та сумні пригоди заробітчан і заробітчанок на чужині. Мовляв, читали, слухали або від людей чули. А місцеві новини у селі чомусь не обговорюють. І чого б то?.. Ніхто достеменно не знає, скільки саме громадян краю і куди відправлено на заробітки з ризиком для їхнього життя та здоров’я.