ЩОДЕННИК

Перед цьогорічним ДНЕМ ЗЛУКИ, що тихенько минув 22 січня, у своєму невеличкому колі взялися згадувати знаменитий «живий ланцюг» від Львова до Києва 11 років тому: як він готувався, як формувався, всупереч волі владних чинів, групи охочих взяти участь у ньому, хто чим займався... І відкрили для себе, що трохи вже забулося, — в конкретиці, деталях, ролі окремих осіб. Тож не дивно, що в центрі уваги нашого товариства опинився один iз нас, може, й непримітний тоді. Аж тепер довідались, що з кінця 89-го року вів свій щоденник. Часом нерегулярно, бо були, як каже, й «сірі дні», але нічого цікавого, небуденного не минав. І ось читаємо як документ...

Колись, давно тому, була у нашому класі «тихоня» Єва, вірші писала, навіть раз перед 8 Березня до шкільної стінгазети потрапила, а ще знали ми, що веде вона «сердечний» щоденник. Часом погані хлопчиська насміхалися з цього.

Ми й нині, можливо, схильні думати, що вести щоденник може якась визначна особа, ну, письменник там, чи політик... І здебільшого не розуміємо, якими цінними і цікавими для прийдешніх можуть бути хронологічні записи про своє життя-буття звичайної людини, тим більше не байдужої до суспільних справ. Ціню ці читацькі нотатки «Дня» — маленькі штрихи до портрета нашого часу. І нас iз вами, наших думок і переживань.