ЩОДЕННИК

«Подайте на хліб...». Почувши цей протяжний клич, я поглянув на юне створіння, що простягає мені свою шапку. Вправне хлопчисько — симпатичне, охайно одягнуте, — встиг за якихось кілька хвилин обійти з простягнутою рукою цілий автобус. В його головний убір тільки й сипалися дрібні гроші. Подякувавши пасажирам, він зійшов на наступній зупинці. Мить, і його щупла фігура, затягнута у вельми пристойну шкіряну куртку зникла в дверях тролейбуса.

Я підрахував, що «виручка» малолітнього жебрака складає тільки в одному автобусі близько двох гривень. Якщо помножити цю суму на кількість транспортних засобів, обійдених підприємливим підлітком, то виходить прибуток у декілька десятків гривень в день. Подібні прибутки навіть і не снилися переважній більшості громадян, «що подають на хліб». І все ж наші люди платять. Парадокс, але саме жебрацтво стає сьогодні все більш вигідним «бізнесом». Мені подумалося: чому б не узаконити цей, з дозволу сказати, промисел?.. Тоді б держава отримала ще одне джерело поповнення бюджету.