ЩОДЕННИК

Під куполом черепа пропливають грозові хмари свинцевих мізків. Здається — блискавка! — і голова лусне. Закрадається рятівна думка: «Краще б так і одразу — несила винести нестерпні муки». Перед очима зелено-коричневі плями, руки не справляються з тремтячою слабкістю, страшенна кволість у тілі. Нерви, немов розладнані струни. Думки розбігаються у різні сторони двома викривленими коліями і ніяк не бажають збігатися. Чуття загострюються настільки, що реагують на найслабший із дотиків.

І ось під час тривалої тошноти і гнітючої депресії здалося, що Істина зовсім поряд. Ще трохи, й відкриються таїнство початку, великі пророцтва, надані звище одкровення, таємниця кохання, смисл земного життя. Відчується вибраність серед інших: глухих, незрячих, покалічених душ. Вже близько. Ось зараз... Серце з трепетом ніби зупиняється в блаженному очікуванні духовної милості.

Та в мить, здавалося б, неминучого прозріння, нитка таємничості починає вриватися. Звивини мізків, гнані стихійними вітрами, повертаються на місце. Відчувається присмак гіркої досади — таємниці буття розпливаються все швидше і швидше. Приходить кінець ВЕЛИКОМУ ПОХМІЛЛЮ.