ЩОДЕННИК

Років дванадцять тому (проміжок менший, ніж у покоління) ми із сусідськими дітлахами гралися у будівельників — за допомогою піску та іграшкових машинок.

Минулого тижня в київському дворику двоє малюків теж гралися. Хлопчик із поважним виглядом стояв перед подобою столика, на якому було розкладено: а) брудні обгортки з-під шоколадок; б) пусті кольорові сигаретні пачки; в) пуста ж пляшка з-під шампанського. Дівчинка з не менш важливим виглядом підходила до імпровізованого лотка й запитувала: «А скільки коштує у вас це? А можна подивитися?», — брала пачку «Честерфілду», уважно розглядала, брала іншу... Потім старанно торгувалася.

... Років дванадцять тому — проміжок менший, ніж у покоління — ми гралися ще й у розбійників. Виключно благородних, на кшталт Робіна Гуда. Тепер ходжу містом, придивляюся: чи не видно дітлахів, котрі ставлять один одному на живіт праски? Несправні, звичайно...