ЩОДЕННИК

Звичайний день. Все ж запам’ятались дві літні жінки, котрі біля під’їзду одного з житлових будинків «розпікали» вздовж і впоперек сучасну молодь. Не знаю, що стало причиною тієї розвінчувальної розмови, густо пересипаної «ахами», «ахами» та засуджувальними похитуваннями головами зі сторони в сторону. Причина, думаю, не така вже й важлива, та й тема не нова.

Не хотілося б виправдовувати невихованість, цинізм, байдужість теперішніх підлітків, проте й піддакувати тітонькам гидко. Постає питання: хто ж винний? «Так ви ж, дорогенькі, і винні», – хотілося відповісти жінкам. Якщо не ви конкретно, так ваше покоління. Хто займався вихованням підростаючої зміни? Чи займались ним взагалі? Висновок банальний: маємо те, що маємо. Простіше за все перекласти вину на обставини, важкий час, зміну ідеалів.

«Ми були не такі», – часто можна почути. І починаються спогади про свої перебільшені достоїнства, переваги, інтереси. Діляться розповідями про своє, як правило, важке, але правильне дитинство, й самі починають їм вірити. Виходить, шановні дорослі, свою доброчесність ви приховували при собі чи розтрусили по дорозі життя. Інакше, чому ж не передали її молоді? Чому допустили до свинства, на яке самі тепер нарікаєте?

Підлітків не цікавить ваше минуле, навіть дуже позитивне. У них є сучасне. У них свої інтереси й ідеали, які вам, звичайно, не до вподоби. Не всі діти такі вже й «втрачені», як ви думаєте. Однак деградація продовжує переможно крокувати в найчисельніших лавах нашої молоді. Питання «хто винний?» слід замінити на «що робити?»