ЩОДЕННИК

Тендітна жіночка тягнула ранковим пляжем Труханового острова величезний целофановий мішок зі сміттям. «Це вже десятий, — поскаржилася вона, сівши на пісок. — І так майже весь сезон — з початку травня й до кінця вересня. За 100 гривень на місяць», — зітхнула вона. «Адже можна ж було б поставити вздовж пляжу урни», — не дуже вдало поспівчував я. Не дослухавши, вона кинула в мішок порожню пластикову пляшку й знов по-бурлацьки потягла свою ношу вздовж Дніпра. Мабуть, адміністрації парку так дешевше та й спокійнiше, припустив я, пригадавши експеримент у Дніпровському районі. Партія зелених України прикрасила його вулиці та сквери зеленими легкими й елегантними сміттєзбірниками. Наступного ж дня пізно ввечері один з них згорів у мене на очах, немов факел екологічного мракобісся. Крадуть (капусту квасити?), підпалюють і розбивають «нічийні» засоби міської гігієни, як з’ясувалося, майже щодня. Десятками. Незважаючи на те, що харківські виготівники передбачили «захист від дурня» — поцупити симпатичний короб можна лише за допомогою спеціального гайкового ключа, а спалити — тільки обливши бензином. Не спійманий — не злодій? Чи зрозуміємо коли-небудь, що обкрадаємо самі себе.