ЩОДЕННИК

Мій знайомий вирішив провести в офісі своєї фірми капітальний ремонт. Найняв людей і невдовзі вже гордо показував своїм друзям оновлене приміщення. Однією з «фішок» його підприємства була сучасна сигналізація, що гарантує збереження чималих матеріальних цінностей, які зберігалися у приміщенні.

Якось під час чергової розповіді про чудо-сигналізацію до кабінету мого знайомого увійшов середніх років чоловік і боязко став біля дверей. Знайомий радісно його привітав і представив як творця цієї самої чудо-сигналізації. Майстер прийшов по гроші. Процедура розрахунку зайняла небагато часу і, отримавши помірну винагороду, чоловік вийшов. Я пішов за ним. Ми розговорилися. Виявилося, майстер працював на одному з великих державних підприємств. Його зовсім нещодавно скоротили і моєму знайомому порадили його як хорошого фахівця. Дійсно, майстер не підвів і зробив усе на совість.

Я не стримався і запитав, що він думає робити далі.

— Незабаром на дачу. У мене є невелика дача, навесні і влітку буду там, а восени зберемо урожай і, напевно, почну шукати роботу.

На моє запитання, чому він вже зараз не шукає замовлення за профілем своєї спеціальності, чоловік сумно відповів: «Взагалі-то я не вмію. Соромно ходити по фірмах і пропонувати свої послуги. Та й не пробивний я».

На цьому ми розпрощалися. Він незабаром зник у натовпі, а я довго думав над тим, що весь урожай з крихітної дачки навряд чи буде більшим того, що майстер заробив за кілька днів, виконуючи те, що він дійсно вміє робити добре. Хоча хіба він один такий?