ЩОДЕННИК

Якби раптом оголосили конкурс на найактивнішого користувача місячними проїзними квитками, приз явно дістався б мені. Тому що я — «Плюшкін». Ну, немає сили викинути у сміття проїзні — ці різнокольорові глянцеві картки з усілякими там квіточками та примочками. Назбиралося їх у мене ціла купа. Це ж історія! Ось — проїзні на всі види транспорту. Значить, я заробляла нормально й могла просто так, про запас сплатити поїздки у тролейбусі і трамваї, хоча ними майже не користуюся. Далі пішли: «Метро — автобус». Ага, фінанси заспівали романси... Та все одно із проїзним вигідніше. Ось купка — тільки «Метро». Ясно: з’явилися маршрутки. Й у дилемі «час-гроші» я обрала час. Краще «втрачу» за день 50 копійок (у два кінця), ніж 50 — звичайно, м’яко сказано! — хвилин чекаючи на автобус.

Подорожчання транспорту викликало в мене депресію за два тижні до того. Що робити? Маршрутку вже не потягну. Вилікувала усе та ж звичка до проїзних: купила «Метро — автобус». Але автобусів-то більше не стало! Стою-стою на зупинці, дивлюся із заздрістю, як швидко розсмоктується черга на маршрутку і гладжу рукою приємний глянцевий проїзний. А ноги так і сіпаються — тик-тик — у бік маршрутки. «Гаразд, — думаю, — от тільки доберуся додому, відразу заведу собі гарненький глянцевий різнокольоровий блокнотик (обожнюю хороші канцтовари!) і на першій сторінці великими літерами напишу: «Ганьба!». І щодня викриватиму себе в безвіллі й у «панських замашках», тобто вписуватиму «зайві» витрати. Насамперед — на маршрутку (адже проїзний у кишені), ну й так далі.

Стою-стою, чекаю на автобус... Чекаю у компанії пенсіонерів, інвалідів та осіб невизначеного віку, статі та зовнішності. Ой, то чого ж це маршрутка стоїть порожня? Виручити водія, чи що? Зручно вмощуюсь на м’яке сидіння та мрію: «Ось, приїду додому, вийму із секретера красивий маленький блокнотик і великими літерами виведу: «Ганьба!» ...Обожню починати нові блокнотики.