ЩОДЕННИК

Їду в приміському автобусі. Поруч старий дід читає вголос газету. Розшарпаний автобус трясе й підкидає, читач раз-по-раз поправляє окуляри, що сповзають на носа, і повертається на початок статті. Потомлені базаром, розімлілі від весняного тепла нечисленні пасажири мимоволі прислухаються до дідової балаканини:

— Мир, праця, травень. Гм... Мир, праця червень, мир, праця, липень, мир, праця, серпень, мир, праця, вересень, мир, праця, жовтень, мир, праця, листопад, мир, праця, грудень, мир, праця січень, мир, праця, лютий, мир, праця, березень, мир, праця, квітень, мир, праця, травень... А коли ж зарплатня? Чи, бодай, спочинок?

Може, й слід було б відповісти старому, та ніхто не хоче. Занадто вже погана дорога. Трясе й підкидає дедалі дужче, слова застряють у горлі.

Їдемо далі.