ЩОДЕННИК

На мене щось таке навалилося. То з верхнього поверху хотілося вистрибнути, то наспіх побити двох череванів із місцевого спецназу.

Чому?

Довго не знав, а зненацька зрозумів: сусіди.

Я необдумано посидів у них.

Один не працює, а лише його дружина за мізерну платню, зранку до ночі. Щоб утримувати сім’ю, вона змушена підробляти своїм тілом. Він знає. Мучиться. Але змушений мовчати. Інколи тільки істерично кричить на дітей, і вони моторошно виють зі страху.

В іншій родині не працює троє. Чоловік, молода жінка, 17-річна донька. Вони мріють дістати ціанистого калію, аби всім разом піти з такого життя. Згодна й найменша.

Мене пройняла їхня енергетика. Тому й навалився суїцидальний синдром, характерний для всього Ужгорода. А, може, й не тільки?

Думав, що давно ніким не переймаюся, став реалістом... Аж ні, виявляється. Якийсь я дивний...

Зараз мене попросили перебратися на іншу квартиру.

Там я в жодному разі не познайомлюсь із сусідами.