ЩОДЕННИК
Просто ніч. Тиха. Безмісячна. Беззоряна. Темна. Просто — хмарно.
Просто пів на шосту. Навіть не віриться, що за півгодини — світанок. І небо буде геть інше — світле, сонячне й безхмарне.
Отак і дівчата... Хто їх зрозуміє? Одна єдина ніч, один єдиний поцілунок — і хмарна погода без прояснень.
Пам’ятаєш, як тебе зневажали у твоєму ВУЗі? Пам’ятаєш, як зневажали в гуртожитку? І перш за все зневажала ВОНА. Ти був не з її світу. Ти любив зорі й не любив вина. І вони прозвали тебе Філософом...
Пам’ятаєш, як однієї чудової зоряної ночі ти заблукав на поверсі? І зайшов до їх кімнати. Вона сиділа на ліжку, обхопивши коліна руками, і дивилася за вікно. Ти сів поруч, і в ту мить... Ні, зорепад був вже потім, а в ту мить ти зрозумів, що Твої зорі — то Її зорі. От тоді і впала перша зірка. Сльоза зачудування скотилася її обличчям і застигла в твоїй долоні. То була справді зірка — ви навіть не встигли загадати бажання. Одне на двох (але ти про це так і не дізнався). Тоді ти був щасливий думкою про те, як добре сидіти отак....
Потім ви гуляли, взявшись за руки, нічним Містом, спостерігаючи, як гаснуть зорі на небі і спалахують на землі, аж поки вас не наздогнав перший трамвай. Кондуктор привітав зі святом і дозволив їхати по одному проїзному на двох, наголосивши, що ви — чудова парочка. І ви довели йому це поцілунком...
Прокинулися ви в різних кімнатах. Ти — у своїй, вона — у своїй. Зустрілися на кухні. Вона, холодна, як завжди, засміялася на кинуте подругою: «Що, знову усю ніч свої зорі збирав?»
Ти покинув той ВУЗ. Перейшов до іншого. Просто зустрів якось таких самих, як ти — тих, що теж збирають зірки, котрі падають.
Її просто відрахували. Не склала сесію.
