ЩОДЕННИК

Був у селі Великі Лази Ужгородського району до радянської влади багатий і розумний чоловік Плотиній. Біля маєтку його росли сосни, мідно відсвічували стовбурами на сонці, нагадували кусник приязної янтарної Прибалтики. А скрипка в Плотинія була така дорога, що заради неї наймав він кілька чоловіків постійної приватної охорони. Один антиквар сказав по секрету комусь із поважних селян, що не так давно вона була продана в Ужгороді за $250 000, хоча коштувала принаймні вдвічі більше. Та не в грошах діло, а в тому, що чоловік розумний...

Гірські села на те й гірські, щоби тягнутися в основному межи горами, понад грайливим потічком, куди торжествуючий рівень загальної культури дозволяє останнім часом викидати різний непотріб із байдужою примовкою:

— Вода забере!..

Одна вулиця і у Великих Лазах була. Леніна, як ви вже, певна річ, здогадалися. Довгі дебати точилися з приводу її перейменування. Історична логіка підказувала назвати звивистий і вибоїстий сільський шлях вулицею Плотинія. Але ні — кінцевим варіантом стала назва: вулиця імені Вознесіння Ісуса Христа На Небо...

Чи не від фантастично-максималістської слов'янської мрійливості ми прагнемо то в комунізм, то на небо? А потім від спіткання об брудне життя опускаємося до стабільної посередності й нижче. І американські фантазії на рівні нижче пояса нам подобаються більше дозрілих небес і рідних ланів.