ЩОДЕННИК 2 вересня

Добре пам’ятаю часи, коли на руках навіть першокласників красувалися важкуваті «цибулини» — ознака дорослості й заможності. А що тепер, мода змінилася?

Прийнятна відповідь зрештою прийшла сама по собі. Десятикласник Віктор, з яким переглядали відеокадри, зроблені в Нью-Йорку, несподівано розкрив мені суть ситуації з годинниками. Я поцікавився у нього як у глядача, чи він бачить якісь відмінності у зовнішньому вигляді наших людей і тих, що в кадрі. Він без запинки відповів: «Так, звичайно».

— У чому ж, цікаво?

— Американці ходять якось інакше, ніж наші, відчувається, у них справи, кудись вони поспішають. А наші мляві якісь, ніби сонні, тиняються, явно не знаючи, чим їм зайнятися.

Ось я й подумав: «А він правий! Навіщо годинники людям, котрі час свого життя не привчені рахувати й живуть так, немов попереду ціла вічність?..».