ЩОДЕННИК 20 серпня
Медсестра поглянула й позадкувала: двоє тримають під руки порізаного третього.
– Там якісь бандюги, — каже медсестра.
Ольга Іванівна, бабуся-хірург, суворо:
– Це не бандюги, а хворі! Їм потрібна наша допомога!
А двері так і двигтять. Та от лихо — не ті двері. Вхід у травмпункт збоку, а ці «хворі» рвуться зі страшною силою в задраєні центральні двері.
Ольга Іванівна стала перед віконцем і руками вимахує:
– Тут замкнено! Молоді люди, зайдіть збоку!
А ззовні їй:
– Відчиняй, стара суко!
І — бах!! — кулаком у шибку. Скло на друзки, а кулачище — хірургу в око.
Ольга Іванівна, старий боєць, швидко накладає пов’язку на порізану повіку, тоді надає першу допомогу пораненому, а потім обробляє руку тому, котрий розбив шибку.
Днів через три у травмпункті з’являється навдивовижу пристойний молодий чоловік:
– Ольго Іванівно! (цілує руку) Благодійнице ви наша! Янгол-хранитель! Як ваше очко?
– Тьху-тьху — нічого, — відказує Ольга Іванівна, а сама дивиться суворо, неначе Кутузов. — Чого вам?
– А ось! — пристойний молодий чоловік розкриває двері, й у кабінет вносять розкішний телевізор — «плоский і чорний екран», остання модель. — Це вам, люба Ольго Іванівно! Скажіть вашу адресу, ми його туди миттю...
– Не потрібні мені ваші мафіозні телевізори, — насупилася Ольга Іванівна, — а коли ви справді хочете віддячити, то вставте грати у вікно там, на дверях!
...Відтоді двері травмпункту, надаючи їм дещо в’язничного вигляду, прикрашають міцні сталеві грати. А знехтуваний Ольгою Іванівною «мафіозний телевізор» стоїть у відділенні на почесному місці — як приз за перемогу в соцзмаганні — вносячи пожвавлення в довгі нічні чергування...
