ЩОДЕННИК

Я виходив з колегою з аптеки, коли до нас підійшла нем олода пристойно вбрана жінка, і, показавши якийсь рецепт, попросила дві гривні. Я не встиг нічого відповісти, а вона привіталася з колегою. Виявилося, жінка, що просила грошей на ліки біля аптеки, працювала коректором в обласній газеті, з пошаною вийшла на пенсію. Далі її чекала, на жаль, типова для нашого суспільства історія: чоловік пішов на цвинтар прибирати могилу родичів, і там на нього напала банда цвинтарних злодіїв. Побили, забрали шкіряну куртку і гроші. Чоловік вижив, але тепер йому потрібно постійно лікуватися. Для двох старих, які живуть на звичайну пенсію, це справжня біда. Грошей не вистачає катастрофічно. Спочатку колишній коректор трималася, потім вийшла до аптеки...

Цю історію я пригадав на одній з численних презентацій і розказав колегам, багатьом з них вона була вже знайома: жінка приходила до редакції і просила допомоги. Однак журналісти — народ небагатий, і ті кілька гривень, які могли вони дати жінці, її, зрозуміло, не врятували. Довго думали, чим ще можна допомогти нещасній, та так ні до чого й не додумалися. На жаль, сьогодні стареньким людям, що потрапили в біду, дуже важко чимось допомогти. Звичайно, є благодійні фонди, але у нас стільки знедолених, що шанс отримати реальну допомогу дуже малий. На пенсію держслужбовця, яка належиться журналістам державних ЗМІ, колишньому коректору розраховувати не доводиться. Ось і залишається одне: аптека та добрі люди, які зможуть дати грошей на ліки. Печальна старість...