ЩОДЕННИК

Талановитий актор, виконавець десятків ролей, диктор одного із засобів масової інформації області, Сашко — зі Східної України. Він ще й гуртки в школах вів. Скрізь устигав на своєму поношеному велосипеді. Але нічого не мав, при всій працьовитості, серед хвацьких і безсовісних кумів та сватів місцевого гатунку, котрі без переконань — по вигоді.

Але печаллю себе Сашко не спиняв. Хоча вона проривалася в кількох реченнях, якими ми звичайно обмінювалися на вулиці.

Цих інтонацій я чекав і цього разу.

Аж — ні!

— Та нащо мені те дикторство і та гнилота, що за пару гривень хоче спустити з тебе шкуру.

— ?

— Я в такенну іноземну фірму влаштувався... По м'ясу!.. Після першої зміни зразу приніс на тілі 35 кіло — курячого, індичого... Мої мало не зомліли... Ті іноземці не здогадуються, що наші так можуть, а ми... Я нарешті, Васю, відчуваю себе щасливим.

А чому б і ні... Знадобилася генетична наука з тієї пори, коли українські мами несли за халявами з току, під страхом в'язниці, трохи зерна майбутнім акторам... Знадобилася, дiдько її бери!...