ЩОДЕННИК

Думати — добре. А вміти думати — ще краще. Але як уміти, коли не навчили? Не навчили — і все тут. Навіть майбутніх учителів у педінститутах законів думання та його форм, тобто логіці, не вчили. І сьогодні не вчать. А навіщо? Аж раптом не тільки за наукою самі думати почнуть, а й інших навчать? Адже тоді страх, що буде! Що ж тоді почнеться, якщо кожний буде думати вміти? Сам усе вирішувати захоче: і що — добре, і що — погано. Що було оцінить, що буде — сам визначати стане...

То щоб, не дай Боже, такого безладу не сталося, краще вже просто й не вчитися. І починати прямо зі школи. Привчити діток не ставити всіляких запитань. Книжки читати й вірші вчити — тільки за обов'язковим списком. Правила не розуміти — а напам'ять декламувати. А головне, щоб усі разом і всі — як усі.

Ось тоді, можливо, і порядок зберегти вдасться. Нам без порядку — аж ніяк не можна. Адже при порядку людині легше, зрозумілішим життя стає. От і виходить, що думати, начебто й непогано, а користі — ніякої. То чи ж варто? Клопоту не оберешся. Ліпше й не починати. А може, все-таки я помиляюся?