ЩОДЕННИК

Він умів тримати Бога за бороду. Либонь, дар од природи. Міліціонер, швець хутряних шапок, таксист, журналіст. Він завжди знаходив якусь лазівку, щоб заробити. І ось нещодавно зустрілися — нова іпостась — збирач металобрухту.

— Навіщо мені газетярські копійки? Крім того, напишеш якусь дурницю, а потім клопоту не оберешся. Миле діло — брухт. Встав о четвертій ранку, гайнув легковиком по селах, по старих тракторних бригадах, майстернях, потицяв на задвірках лопатою — о, є! Відкопав, очистив, поклав залізяку до причепа. За нею — колінчастий вал, за ним ще щось. За півдня кілограмів 200—300 набрав, і назад. Здав до приймального пункту, гроші в кишеню, і ніяких податків, ніяких нервів. За день до 50 гривень маю. А ти маєш?

Що я міг відповісти? Тож перевів балачку на інше. Хвилин двадцять ми ще правили теревені, згадували спільне журналістське минуле, потім попрощалися й роз'їхалися врізнобіч. Він на вишневій «сімці», я на старенькому велосипеді. Другий би змовчав і спробував сам застосувати вивідане «ноу-хау». Але я не жлоб. Будь-ласка, беріть, користуйтеся. Може, хоч хтось заживе краще.