ЩОДЕННИК <B><I>21 квітня</I></B>

Хрещатик — це завжди місце зустрічі. Якщо вам забажалося зустріти знайомих, що мешкають в іншому місті, або однокласників чи однокурсників — вийдіть на Хрещатик і обов'язково когось зустрінете. Всім знайома ситуація:

— Привіт, старий! Ідеш і не помічаєш!

Олексій майже не змінився відтоді, як ми бачились востаннє з добрий десяток років тому перед від'їздом за призначенням, тому я одразу його впізнала. Тоді він, як і вся наша група, — молоді перспективні фахівці, мріяв про цікаву творчу роботу модельєра на взуттєвому виробництві. Отож на доречне запитання про успіхи та кар'єру з сумом відповів, що тривалий час вже не працює, фабрика фактично банкрут, а він приїхав до Києва у торговельних справах. Як годиться, згадали одногрупників. Виявилось, що з тих, про кого щось відомо, ніхто не працює за фахом: більшість безробітні, дехто торгує на базарах, а дехто виїхав за кордон. Ми звикли, що в той час, як фахівці втрачають свої професійні навички, намагаючись вижити, фабричні корпуси просто руйнуються, базари та крамниці завалені дорогим імпортним взуттям сумнівної якості, виготовленим з порушенням всякої технології, зі штучної сировини, що є шкідливою для здоров'я і заборонена в багатьох країнах світу. Наш вітчизняний споживач вже знудьгувався за натуральним дешевим вітчизняним взуттям, тож чи зможе підняти голову рідна взуттєва промисловість, чи повернуться фахівці до своєї справи — це питання так і залишається відкритим. Наближаються вибори президента, і, як завжди, оживає надія, що новий уряд зверне свою увагу на пасербицю — легку промисловість, і в Україні стане вигідно бути виробником.